Поява нової ланки зброярів-колекціонерів надала нового поштовху для розвитку торгівлі антикварною зброєю. Якщо у Західній Європі та Америці колекції вже наповнені і західні колекціонері зацікавлені тільки в унікальних раритетних речах, то у пострадянському просторі колекціонери тільки починають. Тому і зброя XIX — початку XX ст., якою переповнена Європа, почала поступати до нас. Тем паче, що ціни на такі старовинні клинки в Україні на порядок вище, ніж у сусідніх державах.
Цей факт зумовлюється зокрема тим, що українське законодавство досі не визначилось, чи вважати старовинні мечі та шаблі холодною зброєю, чи ні. Так, як це є в інших країнах. Відповідно до закону холодною зброєю може бути клинок, який придатний нанести значне пошкодження і здатен до багаторазового використання. Але старовинні мечі вже не можуть бути використані в якості зброї. По-перше, з часом метал стає більш крихкий та схильний до ламкості. А по-друге, який же цінитель буде використовувати цінний клинок як звичайну зброю? Це теж саме як у звичайній сварці бити старовинний китайський фарфор. Вітчизняні колекціонери, не маючи можливості через українські закони купувати на заході і ввозити самостійно для особистих колекцій антикварні речі, змушені покупати їх тут утричі дорожче чи переправляти контрабандними шляхами.
Таким чином у руках митників опинилася непогана колекція, деякі особливості якої будуть розглянуті нижче.
Звичайно більшість людей вважає, що японська холодна зброя — це виключно катани та вакідзасі, які вони звикли бачити в самураїв. Але насправді в Японії було досить багато видів холодної зброї. У період з 1868 по 1945 р. японський уряд взяв курс на європеїзацію. Були змінені соціальні та політичні орієнтири, самураї як клас перестали існувати. З ними закінчилась і доба традиційних катан. На зміну їм у армії почали використовувати більш схожі з європейськими зразками клинки (мал. 1). У 1899 р. була розроблена кавалерійська шабля для армійських сержантів з рукояттю зі сталевою гарнітурою. Ефес зроблений з вороненої сталі, по дерев’яному руків’ю та металевій спинці вирізаний картатий узор. Це давало перевагу у використанні порівняно з моделями, які розроблялися раніше. На даний час екземпляри цієї шаблі дуже поширені, оскільки багато вилучених при капітуляції мечів були вивезені з Китаю у середині 1980-х років і продавалися у всьому світі. Шабля французька офіцерська піхотна зразка 1882 р. (мал. 2).
Палаш — останній різновид холодної зброї, яка була прийнята на озброєння кавалерією США перед першою світовою війною. Він був удосконалений молодим офіцером Джорджом Паттоном, котрий вигадав такий незвичайний підхід, як надати кавалерійській шаблі пряме та обоюдогостре лезо, яке могло використовуватися не тільки для рублячих, але також і для колючих ударів (мал. 3).
Цей цікавий клинок з багато прикрашеним ефесом та малюнками по лезу використовувався не для бою, а як знак відзнака масонської ложі. У багатьох братствах та клубах холодна зброя вважалась нагородою і використовувалась у ритуалах. Цей меч був дуже розповсюджений у Америці XIX ст. серед масонського ордену. На ефесі напис на латині «in hoc signo vinces», що в перекладі означає «Під цім знаком ти переможеш». Масонами були серед знаменитих людей того часу Джордж Вашингтон, Бенджамін Франклін, Олександр Гамільтон, Томас Джефферсон, Джеймс Медісон. Серед тих, хто підписував Декларацію Незалежності, тільки одна людина не була масоном. Масонський меч доволі часто зустрічається після того, як у 1826 р. масон капітан Вільям Морган з Баталії порушив правила товариства і розголосив секрети. Він написав книгу «Ілюстрація масонства» на прикладі одного з братств, що посвятили цьому тридцять років. У книзі були таємні клятви товариства, його цілі, символи. Після того, як масонство вийшло з підпілля, його атрибутика також стала доступною для колекціонерів (мал. 4).
Морська італійська шабля зразка 1886р. Такі шаблі були на озброєнні італійських моряків у період першої світової війни і до 1930 року (мал. 5).
Парадна японська шабля старших армійських офіцерів та офіцерів поліції зразка 1875 р (мал. 6). Орнаментація спинки рукояті шаблі відрізнялась відповідно до системи військових чинів. Чим більше квітів сакури було нанесено на гарду та спинку руків’я, тим вищій ранг посідав військовий або поліцейський. Хоч парадні шаблі зустрічалися доволі часто, вони до сьогоднішнього дня вважаються окрасою колекції.
У 1883 р. на військове озброєння Японії був прийнятий новий кортик, який розроблявся на базі традиційного танто (мал. 7, а, б, в, г). З цього часу він став найбільш розповсюдженим серед усіх морських кортиків. Його носили на флоті до кінця другої світової війни. Натомість зустрічається цілий ряд варіантів стандартного зразка. Більш високий ранг відрізнявся тільки найвищим рівнем виготовлення. Кортик має невелику загостреність руків’я у напрямку навершшя. Руків’я обвито латунною проволокою, яка вкладена у пази.
Хрестовина гарди з позолоченої латуні має трошки зігнуті кінці. У піхвах використовувалась фіксація клинка за допомогою кнопки натиску та зажимної скоби. Ця система стала стандартною для всіх японських військових та громадських кинджалів.
Поряд з ним знаходиться класичний танто періода Єдо — невеликий кинджал, який носили за поясом як чоловіки, так і жінки. Зазвичай він дуже багато прикрашався сценками з життя японців чи орнаментом. Невеличке перехрестя і колок утримували танто за поясом і не давали йому випасти. У таких кинджалів клинок фіксувався один раз і назавжди, так що коли лезо чи руків’я зламувалися, їх не ремонтували, а виготовляли нові. Існує дуже багато сувенірних танто, які схожі зі стародавніми. Також виготовляють і сувенірні кинджали. Відрізнити новороб і раритет наочно дуже важко, тому такі танто, хоч і є мрією кожного колекціонера, зустрічаються доволі рідко.
|
|
