Продовжуючи тему древкової зброї, (або, застосовуючи більш офіційну назву — «зброї на довгому ратищі»), яка в попередньому номері «Клинка» (№30) була проілюстрована на прикладі такого цікавого типу зброї, як алебарда, варто згадати зброю, яка, незважаючи на свою скромну назву та утилітарне призначення достатньо активно використовувалась в минулому як на полі бою, так і на полюванні. Мова піде про рогатину.
По суті своїй рогатина — це різновид того ж спису, який вирізняється великими розмірами та вагою. Вага металічної (бойової) частини рогатини іноді становить більше двох кілограмів. Довжина древка рогатини коливається в районі двох метрів, при тому, що саме перо спису є відносно коротким. При таких параметрах стає зрозумілим, чому така зброя використовувалась — якщо на полюванні — то тільки на крупного звіра (ведмідь або кабан). Якщо ж на полі бою — то тут її основною функцією було застосування проти наступаючої кінноти противника, а власне — проти коней.
Даний тип зброї з’являється достатньо давно, і в найбільш простому варіанті являв собою звичайний дерев’яний кіл близько двох метрів завдовшки, загострений з одного кінця, і тупий — з протилежного. Хто дивився фільм режисера Лі Тамахорі, відомий у вітчизняному прокаті під назвою «На грані», з Ентоні Хопкінсом та Алеком Болдуіном в головних ролях, мабуть пригадає собі саме цю примітивну — і тим неменше — ефективну зброю, при допомозі якої головний герой і отримав в кінцевому результаті перемогу над розлюченим ведмедем.
І, власне, саме так, як він її використав в бою, рогатина використовувалась і в давні часи: рогатину тупим кінцем впирали в землю, фіксуючи її ногою, а бойовий кінець направляли на звіра, використовуючи проти нього його ж власну вагу і напрям його атаки.
Спочатку мисливські рогатини були суцільно дерев’яними. Згодом з’являються наконечники з рогу. Біль пізніші зразки мають вже металічне вістря. Але, якщо для будь-якого іншого типу зброї якість металу, а також кропіткий процес обробки готового виробу був необхідним, оскільки суттєво підвищував бойові характеристики зброї, то у випадку з рогатиною, як правило міг використовуватись найпростіший, найменш дефіцитний матеріал, без особливих претензій на унікальну пружність чи твердість, (що є небхідним у випадку з, наприклад, довгоклинковою зброєю). Можна навіть стверджувати, що для рогатини більш важливою була міцність самого древка, його пружність, здатність витримувати значні навантаження. Адже саме неякісне, неміцне ратище могло зіграти фатальну для мисливця роль, зламавшись у саму відповідальну хвилину. Тому, як правило, древко виготовлялось із відібраного суцільного стовбура невеликого дерева.
Однією з найбільш характерних рис рогатини, яка, поруч з її розмірами та її масою, вирізняє цю зброю з-поміж інших, є специфічна поперечна перекладина, розташована перпендикулярно древку, трохи нижче пера списа, яка відігравала надзвичайно важливу (для самого мисливця чи воїна) роль, оскільки саме вона не давала можливості занадто глибокому проникненню зброї в рану звіра, і носила назву «рожна» або «рожон», (звідси відомий вислів — «не лізти на рожон»). Саме ця конструктивна деталь рятувала життя людині, оскільки, при полюванні на кабана чи ведмедя, якщо удар рогатиною приходився не влучно, то звір, рухаючись за інерцією, міг пропустити крізь рану всю довжину древка, і дотягнутись до самого мисливця. Той же самий принцип мав місце і на полі бою: оскільки піший воїн, озброєний списом чи рогатиною, першим «зустрічав» атакуючих вершників противника, то першим, хто наражався на удар рогатини, були, зрозуміло, коні, (хоч основною задачею тут було не стільки вразити коня, скільки зупинити його рух, «погасивши» атаку противника). Рогатина для цієї цілі підходила сповна, і навіть мала переваги перед списом, саме завдяки поперечній перекладині.
Могла рогатина використовуватись і для нанесення активного, упереджувального удару, а також і для метання, але занадто масивне вістря і відсутність противаги значно ускладнювали таку дію, на дивлячись на те що пробивна здатність даної зброї є високою саме завдяки значній її массі.
У Львівському історичному музеї — у фондах, і у постійній експозиції — «Музеї-Арсеналі», в рамках колекції древкової зброї, звичайно ж є і рогатини, (мисливські списи).
Одна із представлених на фото рогатин — польська, з пером ( бойовим вістрям ) XVII століття, має достатньо масивні габарити. Загальна її довжина — 276 сантиметрів, довжина пера — 42,8, ширина — 8,8. Хрестовина рогатини пропущена скрізь «яблуко», яке розташоване на конічній тулії.
Інша рогатина, також представлена на фото — має загальну довжину 211 сантиметрів, довжина кованого стального пера — 20, ширина — 7,6 . Перо масивне, листоподібне, з двостороннім ребром. З обох боків перо прикрашене витравленим зображенням собак та диких звірів. У нижній частині пера зроблено невеликі «вуса», і від тулії перо відокремлене плоским яблуком з кільцевими боріздками і ребрами. Сама тулія — у формі восьмигранної піраміди, на нижньому кінці якої і розміщується хрестовина (або поперечка). Хрестовина цієї рогатини не пропущена скрізь яблуко чи тулію, як в попередньому випадку, а прикручена до тулії з однієї її сторонни массивною пірамідальною гайкою, і зафіксована з протилежної такою ж масивною чотиригранною гайкою квадратної форми. Ратище (древко) рогатини дерев’яне, масивне, восьмигранне зверху, внизу кругле в перерізі, значно потовщене вгорі.
По всій довжині ратище оббите залізними стрічками, що перехрещуються, а в чотирьох місцях охоплюють ратище кільцем.
Відносно рідко зустрічаються в збірках зброї так звані механічні, або підпружинені мисливські списи чи рогатини, хоча така зброя мала достатньо своїх прихильників. Широко відома механічна рогатина, сконструйована російським князем А.А.Ширінським-Шахматовим, який був великим шанувальником ведмежого полювання. У фондах Музею є механічна рогатина європейського походження, дещо іншої конструкції, яка, хоч і використовувалась при полюванні на велику дичину, навряд-чи підходила для полювання на ведмедя. Представлений на фото варіант датується XVII століттям, (Німеччина) .
Загальна довжина цієї рогатини 167,5 сантиметрів, довжина пера — 20, ширина — 6,5; довжина бокових ножів — 14,9. Перо кинджалоподібне, з опущеними плечиками і обабічним ребром. Від нижнього зрізу відходить плоский хвостовик, який переходить у конічну тулію. До хвостовика приклепані дві плоскі пружини, а до нижнього кінця приварена плоска кругла коробка, з якої виходять два трапецієподібні односічні ножі. У центрі коробки — важіль з виделкою, яка охоплює нижні частини ножів. Нижній кінець важеля з пружиною і кільцем, до якого прикріплений дріт, з’єднаний з курком, що розташований посередині древка. Як видно на фото, у похідному положенні ножі щільно прилягають до хвостовика і утримуються виделкою, стискаючи пружини. При натисканні на курок виделка відсувається, звільняючи ножі, які під тиском пружини з силою відкидаються в сторони. Ратище рогатини дерев’яне, восьмигранне, оббите залізною бляхою. На відміну від звичайної рогатини, хрестовина якої служить лише стопором, забезпечуючи безпечну дистанцію, у даного екземпляра бокові ножі, крім зупиняючої функції, (коли звір міг піти на мисливця), розширювали рану (коли звір виривався і втікав).
Дещо іншу назву мисливська рогатина мала в Західній Європі. Оскільки тут популярним було полювання на диких кабанів, практично та ж рогатина цього регіону відома як «кабанячий спис». Полювання на цього звіра в середньовічній Європі було свого роду престижним заняттям знаті і навіть королів. Саме полювання часто носило загонний характер, з залученням значної кількості людей та собак, що, зрозуміло, доступним було мисливцям далеко небідним. А оскільки дикий кабан — звір дуже небезпечний, при бажанні може бути дуже швидким, незважаючи на свої габарити, мисливець мав бути і вправним, і хоробрим, якщо він хотів, в оточенні своїх вельможних товаришів, похвастати королівським трофеєм.
Зрештую, теж саме можна сказати і про полювання на ведмедя. В часи Київської Русі полювання на цього звіра було князівською розвагою, а також справою честі військової знаті. Але полювання на ведмедя — значно небезпечніше задоволення, порівняно з кабанячим. Мисливець, завдаючи удару рогатиною, має стояти на мінімальній дистанції від ведмедя в момент, коли той, розлючений і готовий до атаки, звівся на задні лапи, і стоїть у весь свій велетенський зріст проти людини, яка насмілилась кинути йому виклик...
|
|
